Пам'ятайте:
· Покарання – моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.
· Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
· Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
· Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи жодного слова. Не заважайте починати життя спочатку.
· Хоч би що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
· Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї – ваше засмучення.
· Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще розуміти один одного.
· Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах систем залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивостіта нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко приводять до психастенічних реакцій, імпульсивних дій та ефектів.
Існує термін «шкільна фобія», тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розставатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то зазвичай вона перебуває в умовах гіперопікиз боку батьків.
Іноді батьки самі побоюються школи і побіжно навіюють це своїм дітям або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру й тим самим створюють у неї «навчальну фобію».
Як результат – у дітей виникає невпевненість у власних силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка чекати на допомогу в найпростішій ситуації.
Батьки при цьому керуються прагненням досягти успіху за будь-яку ціну. Вони забувають, що діти і в школі залишаються дітьми – їм хочеться погратися, побігати, «розрядитися», тобто потрібен час, щоб стати такими ж свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.
Важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих прізвиськ, допиту безапеляційних стверджень, несвоєчасних покарань.
Погрози – викликають страх, почуття підлеглості, образу ворожість: «Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо ти не можеш своєчасно виконувати домашні завдання, я серйозно подумаю над тим, чи не слід заборонити тобі гуляти на вулиці (або сидіти біля комп’ютера, або займатися в спортивній секції).
Накази – виявлення влади над іншою людиною, що руйнує атмосферу рівноправності (між тим у певних ситуаціях їх можназастосовувати, але досить обережно): «Тобі це говорить батько(мати), ти повинен його (її) слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими, негайно припини»; «Я тобі забороняю товаришувати з…».
Критика з переживанням негативізму без надії на виправлення (досить небезпечна для дитини, оскільки залишає дитину без батьківської любові та підтримки) «Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не слідкуєш за своїми речами, вони у тебе розкидані, де завгодно».
Образливі прізвиська, що принижують гідність людини незалежно від віку: «Так може поводити себе тільки упертий віслюк»; «Таке може сказати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися» (зрозуміло, що всі ці репліки тільки закріплюють у свідомості дитини «модель приниження інших» і руйнують її самооцінку, знижуючи її захисні механізми ).
Допит – образливе з'ясування несуттєвих деталей, що фактично є проявом недовіри до дитини: «Ну то скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки це коштувало?»; «Чого це ті так пізно?»; «Чим ти займаєшся?».
Безапеляційне ствердження мотивів поведінки: «Ти ніколи не мав бажання цим займатися»; «Ти не хочеш поводитися належним чином мені на зло»; «Ти скупий» тощо є руйнівними для її психічного здоров'я, оскільки не дають можливості розібратися в її діях, створюючи стіну вигаданих нереальних фактів.
Несвоєчасні поради в той момент, коли дитина просто хоче, щоб її вислухали: «Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери»; «Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, отепер маєш»; «Просто не звертай на це увагу».
Дуже важливо, щоб батьки пам’ятали про те, що обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатися підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився кількох помилок, але подивись, як ти…». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що можна робити помилки, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки.
Батьки мають використати такі слова, які сприяють розвитку «Я - концепції» і почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають можливість створити у дитини почуття власної корисності та адекватності. Один шлях полягає в тому, аби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях – навчити дитину справлятись з різними завданнями. Цього можливо досягти з допомогою установки: «Ти можеш це зробити».
Отже, уникайте, остерігатися деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:
- я зайнята;
- подивися, що ти накоїв;
- не говори так швидко;
- це треба робити не так;
- неправильно;
- коли ж ти нарешті навчишся?!
- скільки разів я тобі казала;
- ні, я не можу.
Уникаючи цих реплік, ви можете підтримати свою дитину, додаючи їй впевненості,
що ви до неї небайдужі.
Навіть якщо дитина і не дуже добре щось робить, батьки мають довести їй, що їхні почуття до неї не змінився. Корисними можуть бути такі висловлювання:
- Мені буде дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!
- Якщо все буде не так, як тобі хотілося, для тебе це буде гарним уроком.
- Усі ми люди, й всі припускаємось помилок. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж вчишся.
Для того щоб довести свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:
· забути про минулі поразки дитини;
· допомогти дитині набути впевненості в тому, що вона впорається з отриманим завданням;
· дозволити дитині розпочати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здатність успіху;
· пам’ятати про минулі успіхи й повертатися до них, а не до помилок.
Дуже важливо піклуватися про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це вимагатиме від батьків зміни ставлення до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилюєвпевненість у своїх силах як у дитини, так і у батьків. Отже, щоб підтримати дитину, необхідно:
1. Спиратися на сильні сторони дитини.
2. Уникати підкреслення невдач дитини.
3. Показувати, що задоволені дитиною.
4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на менші, такі з якими вона може впоратися.
6. Проводити більше часу з дитиною.
7. У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.
8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб виконати завдання.
9. Вміти взаємодіяти з дитиною.
10. Дозволяти дитині самій вирішувати проблеми ті, де це можливо.
11. Уникати дисциплінарних заохочувань і покарань.
12. Приймати індивідуальність дитини.
13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру в свою дитину.
14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, й слова, й слова, які руйнують її віру в себе. Наприклад, слова підтримки:
- Знаючи тебе, впевнений, що ти все зробиш добре.
- Ти робиш це дуже добре.
- У тебе є деякі думки щодо цього? Чи готовий ти почати?
- Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до цього.
Слова розчарування:
- Знаючи тебе і твої здібності, гадаю, ти можеш зробити це набагато краще.
- Ти можеш зробити це набагато краще.
- Ця ідея ніколи не буде реалізована.
- Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.
Батьки часто плутають підтримку з похвалою і нагородою. Похвала може бути і не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині нещирою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка має осторогу, що не відповідає батьківським очікуванням.
Підтримка базується на тому, щоб допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою і нагородою визначається часом та ефектом. Нагорода звично видається дитині за те, що вона зробила дещо дуже добре, або за її досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу.
Коли я виявляю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її і стимулюєпродовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує задоволення від себе.
Підтримувати можна з допомогою:
· окремих слів («гарно», «охайно», «прекрасно», «чудово», «вперед», «продовжуй»);
· висловлювань («Я пишаюся тобою», «Мені подобається, як ти працюєш», «Це дійсно прогрес», «Я задоволений твоєю допомогою», «Дякую», «Все гаразд», «Добре, дякую тобі», «Я задоволений що ти в цьому брав участь», «Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не так, як ти цього очікував»);
· дотиків (поплескати по плечу; доторкнутись до руки; м’яко підняти підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її);
· спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною; м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разам з нею);
· вираз обличчя (усмішка, підморгування, кивок, сміх).
Темна сторона
Інтернету
Негативний вплив інтернет-технологій включає в себе
такий момент, як відсутність соціальної взаємодії один на один, що перешкоджає
формуванню навичок міжособистісного контакту. В результаті зростає число
інтернет-злочинів проти особистості, яку іноді не відокремлюють від
віртуального образу.
Троллінг і кібербуллінг – досить нові слова в нашому
лексиконі. Вони є породженням Інтернету, а точніше його зворотної, темної
сторони.
Кібербуллінг (cyber-bullying) - це найчастіше
підлітковий віртуальний терор. Отримав він свою назву від англійського слова
bull – бик, зі схожими значеннями: агресивно нападати, задирати, чіплятися,
провокувати, ятрити, дошкуляти, тероризувати. У нашій мові, найближчий аналог
сленговий вираз «бикувати». Кібербуллінг ще перекладають, як кіберзалякування.
Троллінг (trolling - ловля риби на блешню) –
розміщення в Інтернеті (на форумах, у блогах та ін.) провокаційних повідомлень
з метою викликати флейм, тобто конфлікти між учасниками, взаємні образи.
Якщо троллінг являє собою локальну проблему того чи
іншого дискусійного майданчика, то кібербуллінг викликає серйозні побоювання
психологів та експертів з особистої безпеки в Інтернеті. Прикладів в Інтернеті
повним-повнісінько.
13-річний
Райан Патрік Галаган убив себе, не витримавши нападок колишніх друзів, метою
яких було довести, що хлопець – гей. Після смерті сина батько виявив листування
з дівчиною, яка зустрічалася з Райаном, але розірвала з ним стосунки і
оприлюднила його особисті листи. «Завтра я зроблю це, прочитаєте в газеті», -
написав Райан тим, хто його травив, а вони відповідали: «Це буде весела
розвага!».
Кайлі Кенні
була змушена кілька разів змінювати школу через сайт «Корпорація «Убий Кайлі »,
на якому були оприлюднені її координати разом з компрометуючою інформацією; в
результаті дівчина була змушена перейти на домашнє навчання.
Кіберзалякування є серйозною проблемою, особливо в
середовищі підлітків і дорослим не слід нехтувати цим фактом психічного впливу,
що може бути направлено на їхніх дітей. Але чому ВОНИ роблять ЦЕ?
Залякування
за допомогою інтернет-спілкування іноді є видом помсти однієї людини іншій,
якщо він в минулому був предметом знущань і хамства. Як виявляється, інформацію
про особистість досить легко знайти в мережі, де ми використовуємо електронну
пошту, сайти соціальних мереж на які мі викладаємо приватну інформацію і,
нарешті, просто мобільні телефони, номери яких вказуємо нерідко у своїх
контактних даних. До найпоширеніших методів кібербуллінга відносяться:
Використання особистої інформації. Існують цілі
співтовариства, які «полюють» на обраних жертв із соціальних мереж. Іноді вони
використовують методи злому, щоб отримати пароль до особистих даних, а потім
перетворити людину на жертву. Такі переслідування можуть довести людину до нервового
зриву, депресії і серйозних проблем з психікою. Так широко відомою стала
історія про оприлюднення еротичних знімків неповнолітньої дівчини з
«ВКонтакте», яка по дурості зробила їх, а потім постраждала від зловмисників,
що розповсюдили ці фото серед її знайомих і по всьому Інтернету.
Анонімні погрози. Кіберхулігани анонімно посилають
листи на адресу електронної пошти своєї жертви з повідомленнями загрозливого
змісту. Іноді ці загрози носять образливий характер з вульгарними висловами і
ненормативною лексикою, щоб психічно принизити людину, змусити її страждати.
Переслідування. Кіберпереслідування здійснюються за
допомогою мобільного зв'язку або електронною поштою. Хулігани можуть довгий час
переслідувати свою жертву за допомогою брудних образ принизливого характеру або
шантажувати будь-якими таємними фактами. Довге і безперервне переслідування
може привести людину до думки про самогубство. Особливо це стосується
підліткової незміцнілої психіки, коли масштаби проблеми перебільшуються до
вселенських розмірів.
Флеймінг. Улюблений метод «тролів» у мережі. Обмін
короткими емоційними репліками між двома і більше людьми, звичайно в коментарях
в публічних місцях Мережі. Іноді перетворюється у затяжний конфлікт (holywar -
священна війна). На перший погляд, Флеймінг – боротьба між рівними, але за
певних умов вона може перетворитися на нерівноправний психологічний терор.
Хеппіслепінг (Happy Slapping - щасливе ляскання,
радісне побиття) – назва походить від випадків в англійському метро, де
підлітки били перехожих, тоді як інші записували це на камеру мобільного
телефону. Зараз ця назва закріпилася за будь-якими відео роликами з записами
реальних сцен насильства. Ці ролики розміщують в Інтернеті, де їх можуть
переглядати тисячі людей, без згоди жертви. Починаючись як жарт, хеппіслепінг
може закінчитися трагічно: 18-річного Трістона Крістмаса побила група хлопців,
знімаючи це на відео для Інтернету, а коли він помирав на підлозі від удару
головою, вбивця і спостерігачі продовжували розважатися на вечірці.
Кібербуллінг
є серйозною проблемою і в деяких випадках вимагає втручання правоохоронних
органів, щоб зупинити переслідування. Наприклад, в США ведеться статистика
кіберзлочинів і з кожним днем збільшується відсоток самогубств серед підлітків,
які не зуміли впоратися з хуліганами і довгий час жили під пресом негативного
психічного впливу.
У Рунеті
справи не кращі. Нам, напевно, ще доведеться зіткнутися з тим, що традиційну
загрозу номер один – поширення сцен сексуальної експлуатації неповнолітніх
будуть повільно, але вірно тіснити кіберпереслідування і кіберприниження. Воно
так само небезпечно за своїм впливом, як залучення дитини в соціальну
експлуатацію, але більш масово в порівнянні із замкнутими педофільськими
групами і організованими злочинними групами, що знімають відповідний контент.
Кібербуллінг
не менш небезпечний, ніж реальні знущання. Якщо терор може закінчитися, коли
жертва повернеться додому або поскаржиться старшим, то кібербуллінг триває весь
час і від нього неможливо сховатися. На відміну від реального цькування, для
кібербуллінга не потрібно бути здорованем, достатньо комп'ютера, часу і бажання
когось тероризувати. В цьому контексті набуває нових ознак загроза шкільної
дідівщини, адже зйомки знущань старших над молодшими і сильних над слабкими
часто потрапляють в Інтернет. Поширення кібербуллінга, багато в чому,
відображає проблеми моралі в суспільстві, де до людини не ставляться, як до
цінності і ігнорують його проблеми і переживання, відповідають цинізмом.
Щоб запобігти
проблемі кібербуллінга, потрібно дітей з самого раннього віку вчити безпечному
використанню комп'ютера та Інтернету і не боятися усіляких тролів. Батьки
повинні постійно слідкувати за спілкуванням підлітків у мережі, щоб вчасно
захистити своїх дітей від згубних наслідків загроз кіберхуліганів.
Сергій
Драгунов
Як прищепити дитині інтерес до читання
Дані наукових досліджень говорять про те, що ставлення людини до книги формується в молодшому шкільному віці. Вирішується питання, чи буде ставлення читача до книги активним чи пасивним. Відзначимо, що в наші дні, коли школа переорієнтується з пам'яті на мислення, роль книги незмінно зростає. А читають сучасні діти все менше й менше. Це пов'язано з жорсткою конкуренцією ТБ і комп'ютера, з тим, що нові сучасні книги не завжди доступні. Кожна книга повинна прийти до дитини в певному віці, інакше дружба з нею не відбудеться.
Досвід показує, що сучасні діти читають мало. Це веде до низької техніки читання. Немає необхідного оптимального читання, немає скорочитання.
Скорочитання - це читання більш ніж 300 слів за хвилину. Цікаво, що великі письменники, наприклад, О. Горький, читали 600 слів за хвилину. Найбільша швидкість читання зафіксована в американського президента Дж. Кеннеді - близько 2000 слів за хвилину. У деяких зарубіжних фірмах не беруть на керівну роль фахівця, якщо він читає менше 400 слів за хвилину.
Дитині-школяру необхідне оптимальне читання. Це читання зі швидкістю розмовної мови, тобто в темпі від 120 до 150-ти слів за хвилину. Саме до такої швидкості пристосувався за багато століть артикуляційний апарат людини, саме при цій швидкості досягається краще розуміння тексту.
Диктори телебачення широко варіюють свою швидкість читання - у межах від 90 до 170-ти слів за хвилину при середньому читанні 130 слів за хвилину.
Випускник початкової школи за нормативами повинен читати 90 слів за хвилину. Це не збігається з оптимальною швидкістю розмовної мови.
За оцінками психологів, на успішність дитини у школі впливає 200 факторів. І існує фактор номер один - швидкість й усвідомленість читання.
Досвідчені вчителі відзначають: у 6-8-х класах успішно встигаючими в основному були ті, хто наприкінці початкового навчання читав 130-170 слів за хвилину, учнями із середнім рівнем навчальних досягнень - 100-140 слів за хвилину, а з низьким - 80-90 слів за хвилину.
При низькій швидкості читання учню старшої школи і 24-х годин не вистачить, щоби прочитати все з домашнього завдання. Таким чином, він приречений на низький рівень успішності. Швидко читають зазвичай ті учні, які читають багато. У процесі читання вдосконалюються оперативна пам'ять і стійкість уваги. Від цих двох показників залежить розумова працездатність.
Діти мають різний темперамент. Холерики, як правило, вимовляють 150 слів за хвилину, сангвініки - 130 слів за хвилину. А ось флегматики та меланхоліки на рівень 120 слів за хвилину навряд чи вийдуть. Але природа розпорядилась так, що більшість наших учнів є холериками та сангвініками.
Отже, школяру необхідна оптимальна швидкість читання. Як її досягти? Треба розбудити інтерес до читання. Тут важлива спільна робота вчителя, батьків і бібліотекаря. Книги, запропоновані дітям для додаткового читання, повинні суворо відповідати віку дитини. Для кожного віку є рекомендаційні списки літератури «Що читати дітям?». Вони є майже в кожній дитячій бібліотеці.
Часто батьки пишаються тим, що діти читають «дуже товсті книги». Це книги для дорослих. Від них користі молодшому школяру не буде. Діти читають поверхово, уловлюють лише основний зміст книги. Таке читання веде до звички пропускати описи природи, характеристики героїв тощо. А буває, читання дитиною книги для дорослих веде до лиха.
Хлопчик в 11 років прочитав книгу «Брестська фортеця» з описом життя захисників цієї фортеці. У дитини була тривала депресія.
Стежачи за читанням дітей, треба прагнути до того, щоби книги були різноманітної тематики: пригоди, казки, розповіді про тварин, про музику тощо.
У вихованні любові до книги в дітей молодшого шкільного віку має значення наявність хороших дитячих книг удома. Це дасть можливість обмінюватись книгами з товаришами, обговорювати їх.
Дуже добрий прийом, коли дорослий починає читати книгу вголос. На цікавому місці зупиняється, а далі читає дитина. Тому що всім хочеться знати, що відбудеться з героями далі.
За програмою у школі на уроках читання вивчаються уривки з дитячих книжок. Добре б удома вечорами читати ці твори цілком уголос усією родиною по черзі.
Батьки повинні подбати про те, щоб дитина знала прізвище автора й назву книги. Треба поговорити про те, які книги цього автора вже знайомі дитині.
Для молодших школярів велике виховне значення має розглядання ілюстрацій у книзі. Ілюстрації допомагають зрозуміти та запам'ятати прочитане.
Треба намагатись, щоб діти розповідали про прочитане, а дорослі жваво цікавилися сюжетом книги.
Тривалість домашнього колективного читання - не більше 40 хвилин. Читання вголос - корисне тренування для дітей, вони звикають читати голосно, виразно, чітко.
Добре, якщо для дитини виписали дитячий журнал. Їх і зараз друкується чимало. Діти будуть чекати зустрічі з книгою. Виховання інтересу до читання легше проходить у тих родинах, де дорослі самі люблять читати.
Як же дитина повинна читати книгу?
Треба привчити дітей починати читання з обкладинки та титульної сторінки книги. Треба привчити дітей берегти книгу. Її не можна кидати, рвати, малювати на ній, загинати кути сторінок, вирізувати з неї картинки. Особливо акуратно діти мусять ставитись до бібліотечної книги. Її треба обернути в чистий папір і, прочитавши, здати в точно визначений строк.
При читанні треба дотримуватись основних правил гігієни читання:
очі треба берегти, тому не можна читати при слабкому освітленні;
лампа повинна бути з боку лівої руки дитини, і світло від неї не повинно падати в очі;
при читанні варто давати короткий відпочинок очам;
не можна читати лежачи.
Як домогтись оптимальної швидкості читання?
Наводимо кілька практичних порад для батьків молодших школярів.
1. Важлива не тривалість, а частота тренувальних вправ. Пам'ять людини налаштована так, що запам'ятовується не те, що постійне, а те, що миготить: тобто то є, то немає. Тому всі тренувальні вправи треба проводити короткими порціями, але зі значною частотою. Не можна казати: «Поки не прочитаєш, із-за столу не виходь». Для першокласника достатньо домашнього тренування трьома порціями по п'ять хвилин.
2. Читання, що дзижчить, було основним елементом при навчанні у школі В. Сухомлинського. Це таке читання, коли дитина читає вголос, напівголосно, зі своєю швидкістю протягом п'яти хвилин.
3. Добрі наслідки дає читання перед сном. Останні події дня фіксуються емоційною пам'яттю, й вісім годин сну людина знаходиться під їх впливом. Ще 200 років тому казали: «Студент, науками живучий, учи Псалтир на сон прийдешній».
Часто ми радимо дитині прочитати вірш на ніч і книгу покласти під подушку. Ця рекомендація означає одне: останнє враження дня залишається в пам'яті на всю ніч.
4. Якщо дитина не любить читати, то їй необхідний такий режим читання, що щадить: дитина прочитає 1-2 рядка й одержує короткочасний відпочинок. Таку можливість дають книжки з великими картинками й одним-двома реченнями внизу.
5. Розвиток техніки читання гальмується через слабку оперативну пам'ять. Дочитавши до четвертого слова, учень уже не пам'ятає перше. Професор І. Федоренко рекомендує такі вправи: багаторазове читання, читання будь-якого тексту в темпі скоромовки, виразне читання з переходом на незнайому частину.
6. Вправа «Блискавка» полягає в чергуванні читання в комфортному режимі з читанням на максимально доступній швидкості. За командою «Блискавка» дитина читає із прискоренням протягом 20 сек спочатку, потім тривалість збільшити до двох хвилин.
7. Вправа «Буксир». Дорослий читає зі швидкістю, доступною дітям, а діти намагаються читати про себе, стежити та встигати за дорослим. Перевірку проводити шляхом раптової зупинки.
8. Вправа «Хто швидше?». На столі лежать картки зі статтею. Треба знайти конкретну пропозицію в одній із карток, ковзаючи по тексту.
9. Вправа «Губи» використовується з метою чіткого розмежування дітьми читання про себе та читання вголос, а також активного зовнішнього промовляння при читанні. За командою «Читати про себе» діти прикладають палець лівої руки до щільно стиснутих губ.
Таким чином, батьки можуть вибрати одну з форм або чергувати дані форми та методи роботи, щоби постійно підтримувати читацький інтерес молодшого школяра.
Вихованню любові до читання, розвитку читацьких навичок сприяють конкурси кращих читців, оглядові уроки позакласного читання, колективні відвідування бібліотеки, конкурси ілюстрацій до прочитаних книг, створення «відеофільму» до книги, складання кросвордів, тестів до розповіді, повісті тощо.
Літературні свята, в яких беруть участь усі члени родини, мають велике виховне значення.
(За матеріалами сайта Освіта.ua)
Як прищепити дитині інтерес до читання
Дані наукових досліджень говорять про те, що ставлення людини до книги формується в молодшому шкільному віці. Вирішується питання, чи буде ставлення читача до книги активним чи пасивним. Відзначимо, що в наші дні, коли школа переорієнтується з пам'яті на мислення, роль книги незмінно зростає. А читають сучасні діти все менше й менше. Це пов'язано з жорсткою конкуренцією ТБ і комп'ютера, з тим, що нові сучасні книги не завжди доступні. Кожна книга повинна прийти до дитини в певному віці, інакше дружба з нею не відбудеться.
Досвід показує, що сучасні діти читають мало. Це веде до низької техніки читання. Немає необхідного оптимального читання, немає скорочитання.
Скорочитання - це читання більш ніж 300 слів за хвилину. Цікаво, що великі письменники, наприклад, О. Горький, читали 600 слів за хвилину. Найбільша швидкість читання зафіксована в американського президента Дж. Кеннеді - близько 2000 слів за хвилину. У деяких зарубіжних фірмах не беруть на керівну роль фахівця, якщо він читає менше 400 слів за хвилину.
Дитині-школяру необхідне оптимальне читання. Це читання зі швидкістю розмовної мови, тобто в темпі від 120 до 150-ти слів за хвилину. Саме до такої швидкості пристосувався за багато століть артикуляційний апарат людини, саме при цій швидкості досягається краще розуміння тексту.
Диктори телебачення широко варіюють свою швидкість читання - у межах від 90 до 170-ти слів за хвилину при середньому читанні 130 слів за хвилину.
Випускник початкової школи за нормативами повинен читати 90 слів за хвилину. Це не збігається з оптимальною швидкістю розмовної мови.
За оцінками психологів, на успішність дитини у школі впливає 200 факторів. І існує фактор номер один - швидкість й усвідомленість читання.
Досвідчені вчителі відзначають: у 6-8-х класах успішно встигаючими в основному були ті, хто наприкінці початкового навчання читав 130-170 слів за хвилину, учнями із середнім рівнем навчальних досягнень - 100-140 слів за хвилину, а з низьким - 80-90 слів за хвилину.
При низькій швидкості читання учню старшої школи і 24-х годин не вистачить, щоби прочитати все з домашнього завдання. Таким чином, він приречений на низький рівень успішності. Швидко читають зазвичай ті учні, які читають багато. У процесі читання вдосконалюються оперативна пам'ять і стійкість уваги. Від цих двох показників залежить розумова працездатність.
Діти мають різний темперамент. Холерики, як правило, вимовляють 150 слів за хвилину, сангвініки - 130 слів за хвилину. А ось флегматики та меланхоліки на рівень 120 слів за хвилину навряд чи вийдуть. Але природа розпорядилась так, що більшість наших учнів є холериками та сангвініками.
Отже, школяру необхідна оптимальна швидкість читання. Як її досягти? Треба розбудити інтерес до читання. Тут важлива спільна робота вчителя, батьків і бібліотекаря. Книги, запропоновані дітям для додаткового читання, повинні суворо відповідати віку дитини. Для кожного віку є рекомендаційні списки літератури «Що читати дітям?». Вони є майже в кожній дитячій бібліотеці.
Часто батьки пишаються тим, що діти читають «дуже товсті книги». Це книги для дорослих. Від них користі молодшому школяру не буде. Діти читають поверхово, уловлюють лише основний зміст книги. Таке читання веде до звички пропускати описи природи, характеристики героїв тощо. А буває, читання дитиною книги для дорослих веде до лиха.
Хлопчик в 11 років прочитав книгу «Брестська фортеця» з описом життя захисників цієї фортеці. У дитини була тривала депресія.
Стежачи за читанням дітей, треба прагнути до того, щоби книги були різноманітної тематики: пригоди, казки, розповіді про тварин, про музику тощо.
У вихованні любові до книги в дітей молодшого шкільного віку має значення наявність хороших дитячих книг удома. Це дасть можливість обмінюватись книгами з товаришами, обговорювати їх.
Дуже добрий прийом, коли дорослий починає читати книгу вголос. На цікавому місці зупиняється, а далі читає дитина. Тому що всім хочеться знати, що відбудеться з героями далі.
За програмою у школі на уроках читання вивчаються уривки з дитячих книжок. Добре б удома вечорами читати ці твори цілком уголос усією родиною по черзі.
Батьки повинні подбати про те, щоб дитина знала прізвище автора й назву книги. Треба поговорити про те, які книги цього автора вже знайомі дитині.
Для молодших школярів велике виховне значення має розглядання ілюстрацій у книзі. Ілюстрації допомагають зрозуміти та запам'ятати прочитане.
Треба намагатись, щоб діти розповідали про прочитане, а дорослі жваво цікавилися сюжетом книги.
Тривалість домашнього колективного читання - не більше 40 хвилин. Читання вголос - корисне тренування для дітей, вони звикають читати голосно, виразно, чітко.
Добре, якщо для дитини виписали дитячий журнал. Їх і зараз друкується чимало. Діти будуть чекати зустрічі з книгою. Виховання інтересу до читання легше проходить у тих родинах, де дорослі самі люблять читати.
Як же дитина повинна читати книгу?
Треба привчити дітей починати читання з обкладинки та титульної сторінки книги. Треба привчити дітей берегти книгу. Її не можна кидати, рвати, малювати на ній, загинати кути сторінок, вирізувати з неї картинки. Особливо акуратно діти мусять ставитись до бібліотечної книги. Її треба обернути в чистий папір і, прочитавши, здати в точно визначений строк.
При читанні треба дотримуватись основних правил гігієни читання:
очі треба берегти, тому не можна читати при слабкому освітленні;
лампа повинна бути з боку лівої руки дитини, і світло від неї не повинно падати в очі;
при читанні варто давати короткий відпочинок очам;
не можна читати лежачи.
Як домогтись оптимальної швидкості читання?
Наводимо кілька практичних порад для батьків молодших школярів.
1. Важлива не тривалість, а частота тренувальних вправ. Пам'ять людини налаштована так, що запам'ятовується не те, що постійне, а те, що миготить: тобто то є, то немає. Тому всі тренувальні вправи треба проводити короткими порціями, але зі значною частотою. Не можна казати: «Поки не прочитаєш, із-за столу не виходь». Для першокласника достатньо домашнього тренування трьома порціями по п'ять хвилин.
2. Читання, що дзижчить, було основним елементом при навчанні у школі В. Сухомлинського. Це таке читання, коли дитина читає вголос, напівголосно, зі своєю швидкістю протягом п'яти хвилин.
3. Добрі наслідки дає читання перед сном. Останні події дня фіксуються емоційною пам'яттю, й вісім годин сну людина знаходиться під їх впливом. Ще 200 років тому казали: «Студент, науками живучий, учи Псалтир на сон прийдешній».
Часто ми радимо дитині прочитати вірш на ніч і книгу покласти під подушку. Ця рекомендація означає одне: останнє враження дня залишається в пам'яті на всю ніч.
4. Якщо дитина не любить читати, то їй необхідний такий режим читання, що щадить: дитина прочитає 1-2 рядка й одержує короткочасний відпочинок. Таку можливість дають книжки з великими картинками й одним-двома реченнями внизу.
5. Розвиток техніки читання гальмується через слабку оперативну пам'ять. Дочитавши до четвертого слова, учень уже не пам'ятає перше. Професор І. Федоренко рекомендує такі вправи: багаторазове читання, читання будь-якого тексту в темпі скоромовки, виразне читання з переходом на незнайому частину.
6. Вправа «Блискавка» полягає в чергуванні читання в комфортному режимі з читанням на максимально доступній швидкості. За командою «Блискавка» дитина читає із прискоренням протягом 20 сек спочатку, потім тривалість збільшити до двох хвилин.
7. Вправа «Буксир». Дорослий читає зі швидкістю, доступною дітям, а діти намагаються читати про себе, стежити та встигати за дорослим. Перевірку проводити шляхом раптової зупинки.
8. Вправа «Хто швидше?». На столі лежать картки зі статтею. Треба знайти конкретну пропозицію в одній із карток, ковзаючи по тексту.
9. Вправа «Губи» використовується з метою чіткого розмежування дітьми читання про себе та читання вголос, а також активного зовнішнього промовляння при читанні. За командою «Читати про себе» діти прикладають палець лівої руки до щільно стиснутих губ.
Таким чином, батьки можуть вибрати одну з форм або чергувати дані форми та методи роботи, щоби постійно підтримувати читацький інтерес молодшого школяра.
Вихованню любові до читання, розвитку читацьких навичок сприяють конкурси кращих читців, оглядові уроки позакласного читання, колективні відвідування бібліотеки, конкурси ілюстрацій до прочитаних книг, створення «відеофільму» до книги, складання кросвордів, тестів до розповіді, повісті тощо.
Літературні свята, в яких беруть участь усі члени родини, мають велике виховне значення.
(За матеріалами сайта Освіта.ua)
